Жінки у війську.
Що змінилось за 3 роки
Жінки у війську.
СПЕЦПРОЄКТ
09 травня 2025
З кожним роком кількість жінок в українському війську зростає, а повномасштабне вторгнення лише прискорило цю тенденцію. Станом на початок 2025 року в ЗСУ служить понад 70 тисяч жінок, з них близько 10% обіймають бойові посади безпосередньо на передовій. Що змушує жінок йти на фронт, з якими перешкодами вони стикаються та як розв’язують проблему відсутності адаптованого екіпірування – читайте в матеріалі.
Участь у дискусії "УП. Чату" взяли журналістка Тетяна Даниленко, старша бойова медикиня мінометної батареї Оксана (позивний Ксеня), співзасновниця ГО "Землячки" Ксенія Драганюк та керівниця PR-напряму мережі магазинів EVA та EVA.UA Олександра Гнатик.
Спеціальний випуск "УП. Чату", присвячений Дню матері, – про те, як це: бути мамою, військовою, ламати стереотипи в армії та змінювати роль жінок у військовій сфері, дивіться за посиланням.
Слухати подкаст УП.Чат Жінки у війську. Що змінилось за 3 роки, можна тут.
Участь у дискусії "УП. Чату" взяли журналістка Тетяна Даниленко, старша бойова медикиня мінометної батареї Оксана (позивний Ксеня), співзасновниця ГО "Землячки" Ксенія Драганюк та керівниця PR-напряму мережі магазинів EVA та EVA.UA Олександра Гнатик.
Спеціальний випуск "УП. Чату", присвячений Дню матері, – про те, як це: бути мамою, військовою, ламати стереотипи в армії та змінювати роль жінок у військовій сфері, дивіться за посиланням.
Слухати подкаст УП.Чат Жінки у війську. Що змінилось за 3 роки, можна тут.
Коли материнство зустрічається з обов’язком
Шлях жінки до армії часто починається з необхідності подолати суспільний опір. Військкомати, штаби, навчальні центри – на кожному етапі вони доводять своє право захищати країну. Старша бойова медикиня мінометної батареї Оксана стикнулася з цим одразу, коли вирішила піти служити:
"Мені сказали: «Може, не треба, бо ти жінка, ти дівчина, в тебе є дитина, в тебе є заради чого жити». Я відповіла: «Так і їм є заради чого жити»".
Утім, рішення Оксани було зваженим.
"Морально не кожен може витримати цю роботу. Я себе готувала до цього довго, тому що важко було залишати дитину з домом. На той час їй було шість років", – ділиться медикиня.
Але коли жінка твердо вирішує служити, її не зупинити. "Якщо жінка хоче, жінка зробить", – підкреслює Оксана.
Попри те, що жінок в армії загалом менше, їхня мотивація служити не менш потужна. Про це свідчать і дані компанії EVA, серед мобілізованих співробітників якої є жінки. Керівниця PR-напряму мережі магазинів EVA Олександра Гнатик зазначає: "Зараз із 397 мобілізованих співробітників компанії 24 – це жінки. Це про силу, про сміливість і про справжню любов до країни".
Обравши військову службу, жінки стикаються з подвійним навантаженням, особливо якщо вони є матерями. З одного боку – професійні обов’язки, з іншого – материнська відповідальність, яка нікуди не зникає, коли одягаєш військову форму.
Журналістка Тетяна Даниленко влучно окреслює цю проблему: "Подвійне навантаження на жінку-матір. З одного боку, в тебе є дитина, якій ти маєш пояснити, чому мама не вдома. І мама наражає своє життя на таку небезпеку, тато теж на фронті. З іншого боку, ти під тиском в армії, тому що ти жінка, це чоловічий колектив".
Особливо гостро це відчувають матері маленьких дітей, для яких розлука з мамою – справжнє випробування. Бойова медикиня Ксеня зізнається, що перші місяці служби були особливо важкими саме через це: "Було важко через те, що я не звикла, що дитина не поруч".
Старша бойова медикиня мінометної батареї Оксана
За два роки на фронті Оксана бачила свою дитину лише під час відпусток – загалом два місяці. Жодні технології не можуть компенсувати живого спілкування: "Телефон не може передати того, як вона засинає, що з нею відбувається протягом дня. Це не так, що вона прибігла до тебе: «Мамо, в мене там в школі сьогодні таке класне було». Вона до тебе телефонує, ти не завжди маєш змогу відповісти".
Діти не завжди розуміють причини маминої відсутності, і це додає болю до вже складного вибору.
"Дитина ображається, коли я не можу дати їй певний об’єм тої уваги, що вона хоче. Не те, що я не хочу його дати, я не можу через певні службові проблеми", – ділиться медикиня.
Адаптація в "чоловічому" світі
Армія здавна створювалася як простір переважно для чоловіків, тому жінкам доводиться пристосовуватись до її правил, часто стикаючись з упередженнями. Досвід адаптації в кожної жінки складається по-різному й багато в чому залежить від колективу, в який вона потрапляє.
Оксані в цьому пощастило – вона знайшла порозуміння з колегами: "Мені пощастило, не було такого упередженого ставлення. Якось ми так відразу спрацювалися, і вони розуміли, що ми новенькі, вони нас підтягували до свого рівня".
Але успішна інтеграція жінки у військовий колектив значною мірою залежить від позиції керівництва. У цьому Оксана також знайшла підтримку:
"Багато чого залежить від командування. Зараз я можу з впевненістю сказати, що командування чудове. Воно підтримує ініціативу, воно підтримує розвиток військовослужбовців".
Проте адаптація жінок до військових умов – це не лише питання середовища в армії. Поступово до цього процесу долучається і бізнес, який також бере на себе відповідальність за підтримку. Одним із прикладів є EVA – компанія, яка системно допомагає як мобілізованим співробітникам, так і тим, хто залишився в тилу.
"Ми намагаємось бути на зв’язку з усіма колегами, реагуємо на кожне звернення. Уже передавали на фронт антидронові рушниці, безпілотники, тепловізори, камери нічного бачення, планшети, зарядні станції, генератори тощо.
Та окремо хочеться сказати про підготовку до моменту, коли наші захисники й захисниці повернуться до команди EVA, а також про підтримку працівників і працівниць, які забезпечують роботу компанії сьогодні, теж переживаючи стрес через воєнні події. Ми створили для цього комплексний проєкт підтримки «Ми разом».
Цей проєкт виріс з ініціатив, які ми запровадили ще на початку повномасштабної війни. Він охоплює психологічну підтримку, навчання, адаптацію ветеранів, розвиток інклюзивної взаємодії, підтримку жінок, які пережили втрати чи мають складний досвід", – каже керівниця PR-напряму мережі магазинів EVA Олександра Гнатик.
Такі ініціативи є дуже важливими для формування здорового суспільства та підтримки економіки країни. Адже повернення в мирне життя після фронту є не менш складним, ніж адаптація до військових умов.
Форма як шкіра: що одягають жінки у ЗСУ
Однією з найгостріших і водночас найочевидніших проблем для жінок у війську залишається відсутність адаптованого спорядження. Це не просто питання комфорту – це питання ефективності та безпеки. Досвід Оксани на базовій підготовці яскраво ілюструє ситуацію.
"Я тоді була трошки худша, і мені видали форму на мій 42-й 52-го розміру. І я просто така дивлюся на неї, розумію: мені ж півтора місяця треба її носити. Його ж не вшиєш", – пригадує жінка.
Саме ця проблема стала поштовхом для створення громадської організації "Землячки". Співзасновниця ГО Ксенія Драганюк згадує, як особиста історія переросла в масштабну ініціативу: "З початком повномасштабного вторгнення наша сестра, а точніше рідна сестра мого чоловіка, долучилася до війська... І я зрозуміла, що жінки у війську є. Спілкуючись з дівчатами, я почула не тільки те, що вони там є у війську, і не тільки те, що вони вмотивовані солдати, а й те, що в них є багато проблем, запитів, задач, які стосуються забезпечення".
Проблема невідповідності спорядження не обмежується лише одягом. Особливо критичними є засоби захисту, які мають рятувати життя, але часто не можуть повноцінно виконувати цю функцію через невідповідність жіночій анатомії.
"У жінок є груди. І чоловіча плитоноска плоска. І коли ти лежиш або виконуєш якусь маніпуляцію з пораненим, якщо ти бойова медикиня, то тобі воно все тисне. І часто дівчата знімають «бронік», бо їм незручно виконувати маніпуляції. А відповідно, якщо вони його знімають, то вони самі наражають себе на небезпеку", – пояснює Ксенія Драганюк.
Проблеми з амуніцією стосуються не лише форми, а й шоломів – стандартні моделі просто не тримаються на жіночій голові. Адже якщо шолом виготовлений під середньостатистичний чоловічий розмір (L–XL), то для більшості жінок, у яких зазвичай розмір S–M, він виявляється занадто великим і просто сповзає.
Після повернення з бойової зони медикиня Оксана дізналася про організацію "Землячки" від посестер і майже одразу звернулась із запитом на екіпірування. Уже за тиждень вона отримала форму, яка докорінно змінила її відчуття на службі.
Співзасновниця ГО Ксенія Драганюк та оганізація "Землячки"
"Ти не обмежений в рухах, ти не думаєш, що в тебе зараз спадуть штани чи тобі треба поправити кітель, чи ще щось. Ти одягнув – і ти її відчуваєш на собі як шкіру", – розповідає медикиня.
Масштаб діяльності "Землячок" вимагає серйозних ресурсів і партнерств: "Через великий потік і великі суми, якими ми оперуємо у великій кількості запитів, які ми закриваємо, то наші партнери – це бренди, бізнеси. І це ті бренди й бізнеси, які розділяють з нами цінності".
Така співпраця дозволяє не лише закривати нагальні потреби, але й працювати над системними змінами. Одним із таких бізнес-партнерів стала мережа EVA, для якої підтримка жінок є основою філософії від самого початку.
"Для EVA підтримка жінок – це основа філософії з 2002 року. Уся наша діяльність – і бізнесова, і соціальна – завжди була побудована довкола жінок. Вони – наші клієнтки, наші колеги, наш головний фокус. З початком повномасштабної війни ми, як і багато інших, переключили увагу на підтримку Сил оборони, допомогу постраждалим, лікарням, шпиталям. Але дуже швидко стало очевидно: ми можемо залишатись вірними собі й цінностям компанії, підтримуючи жінок саме в армії. Так у нас поєднались дві дуже важливі теми – турбота про жінок і безпека країни", – пояснює Олександра Гнатик.
Така філософія втілюється в конкретних проєктах. Перший масштабний досвід – проєкт "На захисті краси України" – вразив результатами.
"Ми поставили собі чітку мету: навчити та екіпірувати 100 аеророзвідниць. І досягли її. За два місяці кампанії зібрали 8,7 мільйона гривень – завдяки донатам клієнтів EVA і внеску самої компанії", – додає Гнатик.
Новий спільний проєкт EVA та "Землячок" під назвою "Місія – життя" має на меті забезпечити базовим спорядженням 80 бойових медикинь.
Щоденна боротьба з упередженнями
Незважаючи на зростання кількості жінок в армії та їхні безсумнівні досягнення, стереотипи досі існують. Військовослужбовицям доводиться стикатися не лише із зовнішнім ворогом, але й з упередженнями всередині системи та суспільства.
Медикиня Оксана пригадує випадок, який яскраво ілюструє ці проблеми:
"Чоловіки просто були впевнені в тому, що жінкам реально не вивезти цю роботу... Один такий там був чоловік, напевно, десь років 50 йому, він був хірург. І він сказав мені таку фразу: «Війна не місце для жінок. Вам тут нема що робити»".
Ксенія Драганюк формулює ще одну систематичну проблему: подвійні стандарти щодо професійності: "Якщо чоловіку, наприклад, для того, щоб бути класним солдатом, крутим професіоналом у війську, йому просто потрібно бути, то жінці потрібно довести, що вона може бути. І оце як додаткове таке навантаження і на мотивацію, і на роботу, і на все, що відбувається".
Але зміни все ж відбуваються, і бізнес може відігравати значну роль у формуванні нових поглядів.
132 окремий батальйон територіальної оборони Збройних Сил України
"Реальність така: жінка в армії – це вже не виняток. Це частина нашого сьогодення. І одне з найважливіших завдань бізнесу – зробити цей образ звичним, видимим, прийнятним для суспільства. У EVA ми дуже чітко формулюємо свою позицію. Ми не просто говоримо «захисники», ми завжди додаємо: «захисники та захисниці». Бо слова мають силу. І якщо хочемо змінити уявлення – маємо починати з мови, з візуального образу, з комунікації", – зауважує Олександра Гнатик.
"Ізраїльський сценарій" для України
Аналізуючи ситуацію, учасниці дискусії дійшли висновку, що Україна поступово рухається до моделі, яку можна назвати "ізраїльським сценарієм" – коли військова підготовка стає нормою для всіх громадян, незалежно від статі.
Журналістка Тетяна Даниленко проводить чітку паралель: "В Ізраїлі, наприклад, служать і дівчатка, і хлопчики, 18 років – всі проходять армію".
У суспільстві, яке живе поруч із загрозою для свого існування, старі уявлення про те, хто має служити в армії – чоловіки чи жінки – поступово втрачають сенс. І навіть коли стане спокійніше, люди все одно розумітимуть, що треба бути готовими до оборони.
Олександра Гнатик вважає, що для такої трансформації важлива послідовна робота над зміною суспільних норм: "Навіть якщо це просто постер, ролик чи сторінка в соцмережах – це працює. Це формує нову норму. Ми показуємо: жінка у формі – це не виняток, не сенсація, а один із варіантів її вибору. Її шляху. Її реалізації".
Жінки в українській армії – це вже не щось тимчасове або вимушене, а нова реальність, яка змінює й армію, і саме суспільство. Вони щодня стикаються з упередженнями та труднощами, але доводять, що можуть захищати країну так само, як і чоловіки. Їхня боротьба триває не тільки на полі бою, а й усередині самої системи та в суспільстві. І хоча їм досі потрібно докладати більше зусиль, щоб довести свою професійність, кожна їхня перемога наближає нас до часу, коли стать не впливатиме на право служити Батьківщині у вибраній ролі.